Історія стверджує, що протягом тривалого часу, у горах, серед пастухів і вівчарів Єротей лікував свої тілесні і духовні недуги, заодно пізнаючи і вивчаючи природу цього мальовничого, недослідженого гірського краю. Йому вдалося майже неможливе – відкрити для себе природу і прийняти її в собі. Черпаючи життєву мудрість, обмінюючись духовною енергією з природою автор навчився робити все з радістю і любов’ю, чим досягнув неабияких висот у її пізнанні. Здавалося він вдихав і видихав гори, бачив, чув і жив ними. Горді і неприступні, наче розбурхані штормові хвилі океану, вони покірно лягали під його ходу ніби наперед знаючи, що таємниці минулого будуть розкриті до певної межі, і це не завадить збереженню їх віковічної величі. Подих вітру може принести запах розквітлого полонинського зілля чи квітки, смертельну загрозу від хижого дикого звіра, тривожний клич трембіти з полонин, зміну погоди або стоголосу громовицю, що не зовсім безпечно у горах. Це і є книга життя, а навчитись її читати справа не зовсім легка.

В повній гармонії з оточуючим світом живуть художні персонажі автора гуцули наділені великою життєвою мудрістю буття, багаті самобутніми звичаями, традиціями і обрядами, що зберігають таємниці сивої давнини і дух предків. Доглядаючи худобу та ведучи полонинське господарство гуцули-вівчарі обтяжені важкою працею. Ночувати їм часто приходиться в застайках, охороняючи тварин від хижих звірів, злодіїв ти злих сил. Та і погода не завжди буває теплою. Одяг вівчарів пристосований до спеки і холоду, подорожей густими непролазними хащами, що вдало описав у своїй книзі письменник. А поважні неговіркі гуцули допомагали йому осягнути таємниці безпечного буття у складних гірських умовах, де часто-густо можна чекати нападу звіра, природних стихій та інших небажаних зустрічей з невідомістю. Але все таки письменнику вдалося, незважаючи на важку працю людей, показати просту людську радість і повагу до всього що їх оточує, незважаючи на сіру буденність і негаразди.

Єротей Пігуляк був визначною постаттю Буковини і залишив після себе великий літературний спадок присвячений Верховинщині. На даний час, завдяки ініціативі Всеукраїнського товариства "Гуцульщина”, видано книгу письменника "Верховинські згадки”, яка складається з двох частин: "В полонині” і "Над озером”.

Відійшов у вічність у 1924 році. Хай земля буде йому пухом, а пам’ять про цю талановиту, феноменальну людину живе серед нас у добрих спогадах та прочитанні його нестаріючих новел, адже осягнення творчості письменника – це справа часу.

Провідний фахівець з екологічної освіти              Юрій Ватуйчак