« Ні я живу! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не
вмирає ».
Наступного, 2021 року, незалежна Україна буде
урочисто відзначати 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Життя і
діяльність видатної української письменниці Лесі Українки (1871-1913) було
тісно пов’язане з Україною, Галичиною і Гуцульськими Карпатами. Загальновідомо,
що Леся Українка підтримувала дружні творчі стосунки із видатною українською
письменницею Ольгою Кобилянською і, влітку 1901 року, майже два місяці
перебувала в Гуцульських Карпатах. Леся Українка 37 днів лікувалася у Буркутському
водолікувальному купелевому закладі, який знаходився у селі Буркут на
Галичині. В даний час дане село Буркут належить до Верховинського району,
Івано-Франківської області.
Перебування Лесі Українки в Гуцульських
Карпатах стало визначною подією в культурному житті цього благодатного
гірського краю і всієї України. Тому ми пропонуємо вашій увазі краєзнавче
відтворення подорожі Лесі Українки, із своїм нареченим Климентом Квіткою: від
міста Чернівці, до села Буркут та назад; від села Буркут, до міста Чернівці.
Для поповнення джерельної бази нашого дослідження, наукові працівники НПП
«Верховинський», в серпні 2019 року, провели краєзнавчу експедицію під назвою:
«Верховинськими плаями Лесі Українки в Гуцульських Карпатах».
Починається наша пізнавальна
літературно-туристична подорож із міста Чернівці, відвіданням
Літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської, як духовної посестри Лесі
Українки. Із Чернівців зручно подорожувати автомобілем до гуцульського містечка
Вижниця, до місця дому Анни Москви. Відомо, що в цьому домі, Леся Українка
зупинилася перший раз, 13-21 липня 1901 року. Для того, щоб краще відтворити
екзотичну і романтичну подорож, 115-річної давності, Лесі Українки і Климента
Квітки в Буркут, та мати правдиву уяву і безпосередні живі враження, мабуть
також варто, наслідуючи Лесю Українку, використати кінний фіакр. Дальше наша
подорож проходить через селище Кути і мистецьке місто Косів, а звідти, до
славного села Яворів – села талановитих гуцульських різьбярів і ліжникарів.
Першу ночівлю, вже
у справжніх Гуцульських Карпатах, Леся Українка здійснила у домі
знатної родини Окуневських. Тут вона зустрілась із відомою піаністкою Ольгою
Окуневською. Нагадаємо, що 1991 року, в Яворівській ЗОШ І-ІІІ ст. було створено
красивий Літературно-краєзнавчий музей Лесі Українки.
Дальше наша туристична подорож проходить
через високогірне «село на семи вітрах» - Буковець та Буковецький гірський
перевал, а звідти вниз, до роздоріжжя на присілку Варітин, в селі Верхній
Ясенів. Із Варітина необхідно направитись через присілок Царина, у відоме село
Криворівню, яке є своєрідним автентичним музеєм Гуцульщини під відкритим небом.
В цьому живописному селі Леся Українка, 22 липня, зустрілись із Іваном Франком
і Володимиром Гнатюком. Леся Українка ночувала коротку літню ніч, 22-23
липня, у просторій плебанії-приходстві отця Олекси Волянського, тогочасного
священика Криворівнянської церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Звідси Леся
Українка і Климент Квітка, тим же фіакром, відправились до найбільшого в той
час села Жаб’є (сучасне містечко Верховина). Високогірна Верховина протягом
багатьох попередніх століть історично сформувалося як етнографічна столиця
Гуцульщини. Тут вони, протягом дня, побували у резиденції отця
Теодора Коржинського, тогочасного священика Жаб’євської церкви Успіння Пресвятої
Богородиці, та у домі місцевого лікаря Питлика.
Під час проведення досліджень, нам вдалось
вперше виявити, невідоме раніше, документальне фото Лесі Українки і Климента
Квітки, зроблене під час цієї, справді історичної подорожі до Буркута, та
їх зустрічі із родиною Питликів. Дане унікальне фото старанно зберігають в
своєму гостинному домі подружжя відомих верховинських педагогів Івана і Надії
Ропецьких. На думку видатного українського вченого, професора Львівського
національного університету ім. Івана Франка, світлої памяті Івана Денисюка,
фотографія Лесі Українки є справжньою документальною знахідкою та
літературно-мистецькою окрасою Верховини, як етнографічної столиці Гуцульщини.
На жаль, у Верховині нам, правдиво наслідуючи
Лесю Українку і Климента Квітку, прийдеться пересісти із
зручного кінного фіакра на звичайного кінного воза і, по грунтовій гірській
дорозі, вздовж річки Чорний Черемош, відправитись на возі, та місцями
пішком,через Їльці, Красник, Довгі Толоки і Топільче до села Зелена Ріка
(сучасне Зелене). В цьому дуже великому гуцульському селі Зелене – селі
смерекових лісів і розкішних полонин, під самою Чорногорою, 23 липня, вони
відремонтували взуття Лесі Українки і третю ніч, 23-24 липня, переночували в хаті-гостинниці єврейського
корчмаря Шльоми. Зараз на місці цієї давньої хати-гостинниці, купленої
Шльомою у місцевого господаря Івана Гуцинюка (Ивака), знаходиться подвір’я
Зеленської ЗОШ І-ІІІ ст.
Нарешті, 24 липня 1901 року, Леся Українка і
Климент Квітка добрались до санаторно-курортного Буркута, де діяв «Буркутський
водолікувальний купелевий заклад» пані Теофілії Лакусти. В
той час даний заклад поміщався у чотирьох деревяних будинках Буркутського
лісництва. До 30 серпня, в санаторно-курортному Буркуті, Леся Українка
проживала в меншому домі якогось, невідомого нам, лісничого та лікувалася
мінеральною водою «Буркут», під медичним наглядом приватного лікаря Володимира
Кобринського. Тут вона багато читала та писала свої прекрасні художні твори. В
листах до своїх батьків Леся Українка давала високу оцінку тогочасному
санаторно-курортному водолікуванню в Буркуті: «Тут єсть натуральна
залізна шипуча вода, досить добра на смак», «Тут таке повітря й вода, що
викликає голод» і «Як я тут не поправлюсь, то вже не знаю, якого мені клімату
треба».
В цей час, протягом 1-5 серпня, у Буркуті, в
Лесі Українки, гостювали Іван Франко із Миколою Міхновським та Лесем
Кульчицьким. Відомо, що того літа Леся Українка написала цікавого листа Ользі
Кобилянській про свою подорож до Буркута. Крім того, внучка Коржинських, пані
Стефанія Стефанович-Литвинович, з Івано-Франківська, зберегла дуже цінну
поштову листівку із видом Буркута, автографами Івана Франка і Лесі
Українки та автографами двох десятків інших осіб. Можливо саме про цей час,
прекрасних творчих зустрічей в різних місцях Гуцульських Карпат, пізніше було
написано у спогадах
Климента Квітки, наступний важливий висновок: «Перебування
Лесі Українки в Карпатах було одним із найщасливіших моментів у її житті». Нагадаємо
також, що на будинку Буркутського лісництва, 1976 року, було
встановлено меморіальну дошку із барельєфом Лесі Українки.
Щоб завершити нашу подорож «Верховинськими
плаями Лесі Українки в Гуцульських Карпатах» потрібно в Буркуті, сісти верхи на
осідлані гуцульські коники. Згідно наукових досліджень відомого українського
письменника Степана Пушика та переказів старожилів села Шибене, Лесю Українку і
Климента Квітку перевозив верхи на своїх гуцульських конях місцевий житель,
відомий полонинський господар Влашко. Під проводом досвідченого гуцула Влашка,
вони зійшли дорогою до сусіднього села Шибене. Назва цього села походить від
особливого рельєфу села, що має форму величезної прямокутної заглибини-шиби. Із
Шибеного вони, верхи на гуцульських конях, піднялися давнім стрімким
гуцульським плаєм на гірський хребет Ватунарка та велику полонину Луковиці, що
знаходиться в Гринявських горах. Мабуть саме тоді, оглядаючи із просторої
полонини Луковиці майже всі Гуцульські Карпати, Леся Українка дала нашим
горам свою прекрасну поетичну назву: «ЗОЛОТІ КАРПАТИ».
Із Луковиць Леся Українка і Климент Квітка,
під проводом Влашка, опустилися вниз гірським плаєм на звичайну дорогу до села
Шикмани-Пробійна. З цього високогірного села дорога проходить вниз до великого
гірського села Гринева, від якого пішла сучасна назва «Гринявські гори». В
Гриневі Леся Українка і Климент Квітка відпустили свого гірського провідника
Влашка, із його гуцульськими кіньми додому, а самі
зупинились на ночівлю у невідомій нам гренявській садибі. Другого дня, на
кінному возі о. Івана Попеля, вони продовжили свою подорож вздовж Білого
Черемошу, через розлогу Яблуницю,Ферескул-Черемошну і Полянки до давнього
історичного села Довге Поле. В Довгополі Леся Українка і Климент Квітка, 10 днів,
гостювали у о. Івана Попеля, відомого священика Довгопільської церкви святого
Михаїла. Тут третій раз вони зустрілися із Іваном Франком. Після цього, їм
прийшлося пересісти на зручний фіакр і добратись у Вижницю, до
дому Анни Москви, у якої, 10-13 вересня, вони зупинилися другий раз.
Із Вижниці Леся Українка і Климент Квітка прибули автомобілем до Чернівців.
Таким чином, ми здійснили документальне відтворення визначної «Літньої
подорожі Лесі Українки до Буркута», здійсненої 120 років
тому. На нашу думку, за відтвореним туристичним маршрутом «Верховинськими Плаями
Лесі Українки в Гуцульських Карпатах», варто розробити новий туристичний
маршрут, по якому можна успішно проводити захоплюючі літні
літературно-українознавчі подорожі в Українських Карпатах.
Іван Зеленчук, кандидат фізико-математичних
наук, старший науковий співробітник НПП «Верховинський».
