Карпатські гірські етноладшафти і самобутня етнокультура Гуцульщини є органічною складовою частиною національної природи та культури України. Традиційна народна архітектура Гуцульщини належить до її матеріальної етнокультурної спадщини, яка творить неповторний автентичний образ цього Карпатського гірського краю України. Проблема збереження самобутньої дерев’яної архітектури Гуцульщини, в сучасних ринкових умовах,  особливо актуальна тому, що в наш  час Україна зазнає відчутного  впливу процесів глобалізації, які ведуть до уніфікації у всіх сферах її матеріальної та духовної культури взагалі, та архітектурної культури зокрема.

      Регіональна культурно-мистецька самобутність Гуцульщини, яка тривалий час зберігалась українським народом у важких умовах бездержавності України, є неоціненним скарбом нашої держави і повинна бути збережена для нащадків. Одним із важливих її проявів є народна дерев’яна архітектура Гуцульщини, що формувалась протягом багатьох попередніх століть, добре відповідає гірським природно-кліматичним умовам Українських Карпат та гірському сільському господарству гуцулів.

          Проблема збереження кращих зразків народної дерев’яної архітектури та раціонального розвитку сучасної архітектури Гуцульщини є досить актуальною і неодноразово   розглядалась на науково-практичних конференціях,  що проходили в рамках Гуцульських фестивалів.

В дані роботі ми розглянемо три важливі проблеми, які безпосередньо стосуються питання збереження народної дерев’яної архітектури Гуцульщини, а також запропонуємо шляхи їх можливого практичного вирішення.

            Перша проблема архітектури Гуцульщини – це виявлення всіх цінних об’єктів архітектури у кожному населеному пункті краю та створення відповідного їх реєстру. Це дасть можливість зберегти для майбутніх поколінь цінні житлові та господарські будівлі, споруджені у традиціях народної дерев’яної архітектури Гуцульщини, із можливим пристосуванням їх для  туристично-рекреаційних цілей. За результатами, проведених нами, експедиційних досліджень регіону Гуцульщини, можна твердити, що в кожному сільському населеному пункті краю є кілька житлових будинків, які варто вважати   пам’ятками дерев’яної  архітектури місцевого значення. Саме цих старовинних будівель залишилось на Гуцульщині найбільше, але вони на даний час не мають відповідного заповідного статусу і не охороняються законом України.

         На нашу думку, проблема збереження архітектурно цінних житлових будинків на Гуцульщині є надзвичайно актуальною, але вона не вирішується тому, що тут потрібний принципово інший підхід до збереження пам’яток  історії та культури, ніж до створення Музеїв народної архітектури та побуту під відкритим небом (скансенів). У багатьох країнах світу, і в Україні зокрема, скансени виконують надзвичайно важливу функцію збереження скарбів  народної архітектури. Але великим недоліком їх є те, що цінні старі будівлі, перевезені у розібраному вигляді з одного місця на інше і заново змонтовані в інших природних умовах, будучи відірваними від свого питомого етноландшафту, втрачають органічний зв'язок із  гірською природою та корінним населенням, яке витворило даний архітектурний  об’єкт,  і тому в чужому екоетносередовищі є малоцінними штучними утвореннями.

           Пропозиція надання статусу пам’яток народної архітектури місцевого значення старовинним житловим будинкам та іншим цінним спорудам, які органічно пов’язані з автентичним етноландшафтом і місцевим населенням, є цілком зрозумілою з наукової точки зору. Збереження пам’яток народної архітектури в своєму етноландшафті дає повну уяву про історико-культурні особливості регіону  Гуцульщини, виступає невід’ємним компонентом самобутності краю, що, в свою чергу, сприяє облаштуванню життя і побуту місцевого населення та розвитку тут туризму і рекреації.

         Друга проблема збереження архітектурної самобутності краю стосується спорудження нових житлових будинків за сучасними індивідуальними проектами. Вони повинні продовжували кращі традиції народної дерев’яної  архітектури  Гуцульщини і бути добре пристосованими до гірських природно-кліматичних умов Карпат та зручності ведення гірського сільського господарства.  В наш непростий час становлення ринкової економіки України, відбуваються значні зміни в житловому будівництві Гуцульщини. На місці традиційних будівель зводяться нові – комфортабельні. Досвідчені архітектори і майстри-будівельники,  які добре засвоїли і розвинули кращі традиції  народних зодчих Гуцульщини,  збагачують їх новими технологіями, архітектурними і художніми  рішеннями. Таким чином, на Гуцульщині з’являються нові споруди, які можна вважати сучасними зразками народної дерев’яної архітектури краю. Досвідчені архітектори враховують гірські природно-кліматичні умови Українських Карпат та потреби ведення місцевим населенням гірського сільського господарства, тому такі новобудови є оптимальними з  точки зору  збереження матеріальних ресурсів і енергії та споруджені в гуцульському архітектурному стилі. Експедиційне дослідження таких житлових будинків показує, що на їх основі можна розробити зразкові проекти індивідуальних будівель і  рекомендувати їх сучасним забудовникам. Але, на жаль, зустрічаються також випадки спорудження будівель, які не мають нічого спільного з архітектурним стилем Гуцульщини та гірськими умовами і господарством Українських Карпат. Вони порушують традиційний вигляд етноландшафту, не пристосовані до гірських природно-кліматичних умов краю та ведення гірського сільського господарства.

          На нашу думку, щоб краще зберегти архітектурний вигляд Гуцульщини, варто розробити хоча б три соціальні етноекопроекти житлових будинків: для сімей з низьким, середнім і високим рівнем фінансових доходів та  матеріальної забезпеченості.  Над новими соціальними етноекопроектами варто попрацювати всім факультетам архітектури ВНЗ західного регіону України. Тут можна використати науковий доробок відомих дослідників народної архітектури Гуцульщини: Володимира Січинського, Юрія Гошка, Івана  Могитича, Архипа Данилюка та багатьох інших. Таким чином, може бути збережене автентичне архітектурне обличчя Гуцульщини, яке є важливою складовою її самобутності і належить до цінної етнокультурної спадщини України.

       Третя проблема архітектури Гуцульщини стосується вивчення життя і досвіду будівельної творчості відомих майстрів-будівельників Гуцульщини. За  нашими дослідженнями, в кожному районі Гуцульського регіону Українських Карпат є села,  що зберегли комплекс етнографічно і екологічно цінних архітектурних об’єктів. В таких селах трудились раніше і працюють тепер досвідчені майстри-будівельники, які вміють споруджувати досконалі дерев’яні будівлі в автентичному гуцульському архітектурному стилі. Дослідження життєвого шляху і творчого доробку відомих майстрів-будівельників минулого дає можливість зібрати дуже цінні матеріали і документи про кращі надбання традиційної гуцульської дерв’яної архітектури, справжніми феноменами якої є гуцульські церкви і гуцульські хати-гражди. Наукове дослідження творчого доробку сучасних досвідчених майстрів-будівельників розкриває сучасний стан і проблеми розвитку традиційної народної дерв’яної архітектури Гуцульщини. Такий підхід спрямований на пошук шляхів збереження всього комплексу пам’яток народної дерев’яної архітектури Гуцульщини: культових споруд, житлових будинків, громадських споруд, господарських будівель.

         Дана проблема є найскладнішою для її вирішення тому, що довідатись про власників житлового будинку і рік його будівництва легше, ніж про його творців – місцевих майстрів-будівельників. За влучним висловом відомого майстра-будівельника Василя Максим’юка із села Зелене на Верховинщині: «Добре збудована хата, то великий здобуток газди й села. Але хати самі не ростуть, так єк гриби у лісі… Кожду добру хату клали досвідені майстри. Варто знати не тілько чія це хата, але варто знати й хто клав цису хату».

          Шукаючи імена досвідчених народних зодчих Гуцульщини, ми зустрілись із недостатністю фактичних даних в доступній науковій літературі. Щоб більше довідатись про імена відомих майстрів-будівельників Гуцульщини ми знову звернулися до місцевих жителів із важливим запитанням: «Хто клав дану хату». У більшості випадків відповідь була невтішною: «Я вам не скажу, бо не знаю…». Тому наші попередні пошуки не дали можливості скласти відповідний список відомих майстрів-будівельників Гуцульщини. За нашими експедиційними дослідженнями традиційної гуцульської дерев’яної архітектури можна назвати тільки окремі імена відомих майстрів-будівельників Гуцульщини.

      Серед відомих нам постатей досвідчених народних зодчих Гуцульщини, можна назвати окремі імена майстрів-будівельників Косівської Гуцульщини. Перш за все необхідно назвати видатного майстра-будівельника Леся Копчука із с. Яворів, який із іншими шістьма майстрами спорудив зразкову гуцульську дерев’яну церкву і хату для Львівської крайової виставки 1894 року. Дана церква одержала високу нагороду цієї престижної виставки і була перевезена в с. Красів, Миколаївського р-ну, Львівської обл., та збереглась до наших днів.

          В селі Криворівня, на західному схилі гори Ігрець знаходиться єдина в Україні жила гуцульська хата-гражда сімї Миколи і Калини Марусяків. Дана добротна гуцульська хата-гражда, колишнього війта Криворівні – Штефуранчіного, була збудована 1925 року, групою досвідчених майстрів-будівельників під керівництвом майстра Фішірюка, шо був родом із присілка Липний в селі Яворів. Ми проводили експедиційне дослідження цієї унікальної  хати-гражди, в рамках українсько-норвежського проекту «Енергозбередення в Карпатах», і вважаємо її зразком народної архітектури та високої культури гірського сільського господарства Гуцульщини.

         На нашу думку, для кращого збереження і розвитку гуцульської дерев’яної архітектури Верховинщини, варто створити у цьому етнографічому центрі Гуцульщини Верховинську асоціацію народних майстрів гуцульської дерев’яної архітектури, будівництва та деревообробки. Тому ми запрошуємо всіх досвідчених майстрів-будівельників, столярів, інтерєрщиків і мебельників Верховинщини до створення районної асоціації гуцульських майстрів з дерева.

           Перефразовуючи відомий вислів про архітектуру, можна сказати, що народна архітектура Гуцульщини – це застигла гуцульська музика. Наші досвідчені майстри-будівельники залишили нам цінну архітектурну спадщину, а наше завдання – зберегти  її для нащадків. Тільки зберігши її, Гуцульщина залишиться коштовною перлиною в державній короні України, якою будуть цікавитись Європа і світ.

Література

1.    Народна архітектура Українських Карпат ХV–ХХ ст. / Відпов. ред.     Ю.Г. Гошко. – К.: Наукова думка, 1987. – 272 с.

2.    Данилюк А.Г. Скарби народної архітектури Гуцульщини: Етнографічний нарис. – Львів: Логос, 2000. – 136 с.

3.    Лаврук М.М. Гуцули Українських Карпат (етногеографічне дослідження): Монографія. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 288 с.

4.    Верховинщина: Загальні описи та історичні нариси про населені пункти району / Упорядник І.М. Зеленчук. – Верховина: Гуцульщина, 2004. – 331 с.

Іван Зеленчук, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник НПП «Верховинський»

Ярослав Зеленчук, кандидат історичних наук, начальник Наукового відділу НПП «Верховинський».