Субота, 16-10-21, Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України






Україна
Івано-Франківська обл.
Верховинський р-н.
с. Верхній Ясенів
пр. Печіще 3А
78712
тел. (03432) 53720
nppverhovuna@ukr.net  

Національний природний парк "Верховинський"

Головна
Рекреаційні місцяСтатті
ФотогалереяЖурнал "Жаб'є"Контакти

Вихід | Вхід
» Розділи
НОВИНИ [169]
Загальні новини по парку
Науковий відділ [194]
Відділ рекреації та пропаганди екологічної освіти [290]
Відділ державної охорони [81]


Головна » 2020 » Липень » 6 » Єротей Пігуляк «Верховинські згадки»
10:17
Єротей Пігуляк «Верховинські згадки»

Водоспад Гук на потоці Гримітний

На полонину Пнівє добирався я верхи на коні, вздовж потока Гримітний. Гірський плай, що веде на сю полонину, звертає з дороги, біля великого водоспаду Гук, в устю потоку Гримітного у річку Пробійна. С16

Сердитим шумом і громом кидається вода на гострі скали у водоспаді Гук на потоці Гримітний, хоче їх рушити, але не може. Розлючена вода піниться, бризкає мов скажена, високо в гору. Розлітається водяними перлами і, на порох розбитими, крапельками. Але каміння стоїть нерухомо. Через сотки тисячі літ, вода із дрібним камінням, постирали, позаокруглювали і повигладжували всі єго острі боки, як на точилі. Над усім Гуком тремтить збентежене повітря та курява із, на порошок розбитої, води. Водоспад співає різними тонами. С 16

Мій кінь повільно минає отсю вічну боротьбу води із кам’яними скалами. Він ступає обережно і, похнюпивши голову до самої землі, вишукує безпечніше місце під ногами, обмацуючи плитку за плиткою, камінь за каменем.

Около кілометра вище Гука, відкривається раптом вузька, тиха рівнина. Потік Гримітний пливе тут супокійно. Хіба лиш берегами жвавіше хлюпоче. Праворуч і ліворуч здіймаються, високо у гору, темно-зелені Праліси Карпат. Тут настає райська тишина Карпатських гір, а за плечима невпинно бушує ціле пекло водоспаду Гук. С 17

Потік Гримітний провадить мандрівника аж під саму полонину Пнівє, з котрої саме випливають єго головиці (витоки). Доріжка від водопаду Гук зразу вигідна, лише під самою полониною, зачинає плай круто підноситися в гору. Шум гірських потоків і лісів чим раз слабне і затихає, а з ними зникає ота дивна музика природи Карпатських гір. С17

Вид на навколишній світ із гірського хребета Пнівє.

З усіх боків виринають щораз свіжі шпилі гір. Ніби темні голови вождів Верховинського світу. Їх прибуває що раз більше і більше. Здається, що вони просто виростають із землі. Верховинські гори подібні до застиглих гігантських хвиль на розбурханім океані. Піднявшись на вершину Пнівя і, оглянувшись довкола, складається враження, що тут зовсім иньший світ. Лице обвіває свіжий вітер, голова піднімається в гору, очі ясніють, груди ширшають, по усьому тілу проходить свіжа сила. С 17

Сиджу сам один на самій середині Пневє і вдивляюся в оті засторопілі гірські хвилі. Здається мені, що вони немов почали рухатися. Там на півночі, під саміським небом, наша Чорногора говорить з хмарами. Найближчий на полудне – Чівчин, він великий і задуманий. А дальше, ген далеко, аж в Семигороді, тільки мріє шпичастий Інев.

Дух Божий говорить в «Церкві Природи Карпат»

Усі ті віковічні Сторожі-Велетні, стоять кругом, такі чомусь темні, поважні й задумані, такі грізні … Кожний з них вповитий якимось прозорим голубим серпанком. Над усім панує святочно сонце. А тишина така, що ум і серце чує, як із усього Дух Божий говорить. Се Церква Природи. Враження дивні, заспокоюючі, чаруючі. С 18

Враження від споглядання (медитації) Карпатських гір є суто індивідуальні. На жаль, є такі люди, що очима теж дивляться на сей чудовий Карпатський світ, та їх очі нічого не бачать, а душа нічого не відчуває. Так виходить тому, що вони в час споглядання гір, не повністю зосереджені на них, а зайняті ще чимось иньшим. С 18

Над вечір вернувся я з гірського хребта Пнівя, назад до Гриневи. Село Гринева, се «Ельдорадо» Черемошської Верховини. Се моє немов друге рідне село. Там в домі, знаного всім мандрівникам, Ф… Ф…, найшов я вітцівський приют, якого ніколи не забуду. С 18

Моя хатчіна на полонині Чівчин

Із всіх високих Чивчино-Гринявських гір, мені найліпше знана гора і полонина Чівчин. Пробув я на Чівчині цілі три вакації. Першу вакацію в просторій курній стаї, а другі дві – в окремо збудованій хатині коло стаї. С 19

Тота гора Чівчин стоїть безпосередньо над Чорним Черемошем. Вона відлучена від всіх иньших гір: на північ Черемошем, а на схід і захід – потками Альбин і Добрин. На полудне гора спадає в не дуже глибокий яр, за котрим здіймається ліворуч полонина Попадя. За Чівчином, на полудне, вже сусідня Угорщина. Гора Чівчин стримить особняком до неба, як величезний стіг. С 19

В моїй хатчині, замість матраців, вистелив я собі свій тапчан грубо пластами зелених смерекових та ялових гіллячок. Зверху прикрив хвойні пласти гуцульськими вовняним ліжником. Такому хвойному ліжку завидували мої гості. Крім того, такий матрац із смерековою хвоєю, повинен мати навіть певний гігієнічний вплив на легені й нерви. Від смерекової хвої, повітря у моїй світлиці, було приємне і свіже. Треба лиш щотижня змінювати гіллячки. С 20

 Полонинська стая і застайки на Чівчині

На полонині, де я перебував, були дві стаї, віддалені одна від одної на 30 мінут ходу. При одній стаї була рогата худоба, а при другій – вівці та кози. Я мешкав коло першої стаї, в окремій хатчині. Цілий день навколо стаї порожно. Аж під вечір сходиться худоба до своїх кошар. Тоді пастухи голосно кричать на свою худобу. В полонинській стаї горить ясна ватра і звучать голосні пастуших розмов. Вечором загостило життя до стаї, що цілий день дрімала. Пастухи доять корови, а телята бігать і рвуться до своїх материй. Полонинські пси дивляться на всі сторони і вітрять, чи не наближається із якогось боку непрошений гість «Вуйко», медмідь.  С 20

Буває, що пізно вечором, зриваються полонинські пси і біжуть, із страшним галасом, в долину до ліса. За хвилю пси вертаються тихо назад до кошар. Той відлякуючий маневр собак повторюється ще кілька разів. А потім на полонині запановує нічна тиша. С 20

Після вечері у стаї, пастухи йдуть до своєї худоби, у застайку на нічліг. Пастуша застайка – то саморобна колибка. Вона вкрита зверху і обкладена із трьох боків смерековими драницями і лубами (корою). До худоби вона зовсім відкрита. Перед застайкою, коло ніг пастухів, цілу ніч горить ватра. Вся худоба в кошарах полягала і румигає. Ще десь колись загавкає пес, на цій або сусідній полонині – відтак настає нічна тиша. С 20

Нічний сторож на полонині Чівчин звався Василь Медвідь.

Нічний сторож на полонині, зробивши рєд із вечірнім молоком, приступає до свого обов’язку сторожування. Цілу ніч він обходить кошари і стереже худобу від медведів. Час від часу, сторож голосно кричить, стріляє із рушниці та трубить у ріг. Рано сторож має подоїти корови, нагодувати пастухів, дати їм харч на обід, зробити порядок з молоком. Крім того, він має наносити дров до застайок і стаї, а потім, решту дня, може спати.

Нічний сторож на полонині Чівчин звався Василь Медвідь. Медведем призвали його за те, що одного вечора він вибіг із своєї стаї на зустріч до ведмедя, що вдерся у кошару між худобу. Він вибіг без рушниці, лиш із кулішірем і полонником в руках. Полонинські пси і воли також погналися за ведмедем. Але, втікаючий ведмідь, встиг вкусити Василя за коліно. За таку відчайдушну боротьбу Василя із «Вуйком», пастухи прозвали його Медведем. Він цілих 30 літ пробув на полонині Чівчин. Василь був дуже повільним, але відважним легінем. С 21

Сусідня Чівчинська полонина, на якій паслися вівці і кози.

На сусідній Чівчинській полонині паслися вівці і кози. Кожного вечора, коло шостої години, приходили до полонинської стаї вівчарі з вівцями і козар із своїми козами. Коло цієї стаї було набагато живіше, як коло моєї. Тут було шість вівчарів, один козар, один сторож стаї, а девятий – ватаг. Крім них, було на полонині завше ще кілька жінок (чєліди), що приходили із навколишніх сіл за бриндзою. Вони забирали свої будзи, які припадали їм на пай. Жінки самі робили бринзу і набивали її у бербениці. На кожного коня вони клали по дві бербениці бринзи (терх) і сходили у село. Потім другі жінки виходили у полонину, на їх місце. Таким способом, через приходячих людей із сіл, здійснювалося хитке сполучення між Чивчинською полониною і світом. С 22


Пігуляк Єротей. Верховинські згадки. В полонині, ч. І. Над озером, ч. ІІ. – Косів. Писаний Камінь, 2018. – 202 с.


                                                                                                                    Іван Зеленчук - Старший науковий співробітник науково-дослідного відділу НПП "Верховинський"


Категорія: Науковий відділ | Переглядів: 217 | Додав: gutynuk
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Газета НПП "Верховинський"


Пошук