Глухар – характерний мешканець хвойних лісів. Зимують птахи у зграях.

Ранньою весною, ще до танення снігу, зимові зграї глухарів розпадаються, і скоро після цього самці починають токувати, а отже  потребують підвищеної охорони. Взагалі інтенсивність токування залежить від погоди. Особливо впливає на цю інтенсивність сильний вітер. Мабуть, шум у лісі у вітряну погоду робить токування далеко небезпечним для птахів. Примітно, що в горах глухарі обирають місця для токування там, куди не доходить шум гірських потоків.

У міру настання весни глухарі починають токувати все частіше і потроху переміщаються до своїх традиційних токовищ. Характер цих переміщень різний. Вони майже непомітні у осілих популяцій і перетворюються на справжні перельоти там, де місця зимівлі і розмноження віддалені на значні відстані. З посиленням шлюбної активності самці все частіше навідуються на токовище. Спочатку вони задовольняються тільки відвідуванням його в ранкові години, потім візити стають більш регулярними і нарешті птахи починають ночувати на токовищах, вибираючи строго певні дерева. Прихильність глухарів до своїх старих токовищі іноді вражаюча. Птахи не кидають їх, незважаючи на мисливців, вирубку лісу, появу поруч людських поселень. Тільки, суцільна вирубка дерев або поголовне винищення всіх птахів в окрузі можуть знищити струм.

Найактивніший ток відбувається в розпал весни, в період бурхливого танення снігів, коли проступають і швидко ростуть перші проталини. Глухарі з’являються на токовище звечора, незабаром після заходу сонця, хоча в похмуру погоду можуть прибути й раніше. Вони або прилітають сюди із сусідніх ділянок лісу, де годувалися, або приходять пішки, що особливо характерно в дощ. Співаючий глухар приймає особливу позу, будь то на дереві чи на землі. Хвіст його встає вертикально і розкривається широким віялом, голова і шия теж підняті майже вертикально, злегка відставлені крила приспущені. В окремих випадках, переважно на початку і наприкінці шлюбного періоду, або ж під час дощу, глухарі можуть співати в спокійній позі, не піднімаючи і не розкриваючи хвоста.

 Саме в цей період, що триває близько двох тижнів, токовища буквально киплять і на них розгортаються всі основні події, що забезпечують появу потомства. Початок цього часу і його закінчення визначають самки. Вони з’являються на токовище в глибоких ранкових сутінках поодинці і групами, обирають самців і спаровуються з ними всі ці дні, після чого відправляються будувати гнізда і відкладати яйця.

Чисельність глухаря низька, причому всюди неухильно зменшується. Немає цього сумного явища лише там, де чи сам він знаходиться під охороною, або ж охороняється вся природна обстановка, як це має місце в заповідниках. Спеціалістами НПП «Верховинський» розроблено комплекс заходів спрямованих на охорону птахів під час токування. Також проводиться вивчення та систематичний облік токовищ глухарів.

За даними обліку чисельності глухаря, які проводились на протязі року службою державної охорони НПП «Верховинський»,  налічується 52 птиці по всій території Парку.

Одним з основних завдань діяльності установи є збереження і розширення популяції орнітофауни. В перспективі спеціалістами парку розробляється програма щодо вирощування пташенят глухаря в штучних умовах, з подальшим розселенням їх у природне середовище.

Також для збільшення кількості птахів працівниками Парку буде створено сприятливі умови в місцях токування і гніздування для їх розмноження. Необхідно обмежити кількість відвідувачів до місць гніздування птахів та тримати під контролем чисельність хижаків, а особливо лисиць.  Це і є одним з наших важливих завдань щодо збереження та відновлення популяції глухаря  в регіоні.

Інженер з охорони тваринного світу                   Н. Кочерган